Зберегти країну, а не олігархів. Заклик до змін, які відвернуть поразку України
Хижа політика новообраного президента США унеможливлює впровадження міцного миру для українців. Небажання України підписати угоду про видобуток корисних копалин, виписану на догоду інтересів американського капіталу, засвідчило прагнення української держави уникнути колоніальної залежності. Це відкриває можливість для пошуку більш рівноправної моделі взаємин між Україною та державами Європи, Азії й решти світу під гаслами опору імперіалістичному гніту. За умови збереження чинних підходів, в найближчій перспективі це також загрожує Україні припиненням, або суттєвим скороченням військової допомоги з боку Сполучених Штатів.
Ця допомога ніколи не була ані своєчасною, ані достатньою. Втім, повне її згортання стане доволі відчутним.
Якщо українська держава має намір вести війну до деокупації територій або нанесення вирішальної поразки агресору, то вона має підбирати належні методи. На нашу думку, зміцнити оборону України міг би перехід до політики “воєнного соціалізму”, яка означатиме мобілізацію достатнього обсягу капіталу на службу державі за рахунок конфіскації та відмову від регулювання економіки ринком. Така політика у поєднанні із запровадженням перерозподілу багатств означатиме зменшення тягара війни, який лягає на найбідніші верстви народу України.
Європейське співтовариство вже відреагувало на заяви Трампа розширенням оборонних бюджетів, та збільшенням військової допомоги Україні. Варто зазначити, що з моменту повномасштабного вторгнення влада зробила чимало для нарощування власних оборонних потужностей, локалізації західних виробництв, реанімації ракетної та розгортання безпілотної програм. Утім, Україна ще має значний потенціал для мобілізації внутрішніх ресурсів. “Соціальний Рух” роками наголошував на необхідності цих кроків, але саме зараз від них критично залежить здатність України до самооборони. Перешкодою для ефективного залучення ресурсів виступає неоліберальна політика, яка понад усе пріоритетизує приватну власність, заохочує свободу отримання прибутку та його присвоєння приватними особами. До тих пір, поки українські міста окуповані, а російський агресор володіє наступальний потенціалом, всі сфери економіки повинні функціонувати узгоджено та з максимальною віддачею для справи оборони. Переважна більшість фінансових ресурсів має концентруватися в руках держави і вкладатися в оборонну галузь, а приватний капітал має піддаватися прогресивному оподаткуванню, щоб наповнювати державний бюджет. Зміцнення оборони нерозривно пов’язане з масштабним інвестуванням у соціальну сферу: створення робочих місць (передусім, у секторах критичної інфраструктури), покращення доглядової сфери задля залучення жінок до ринку праці, підвищення доступу до соціальних послуг (охорони здоров’я, тимчасового житла, реабілітації). Ці заходи можуть допомогти залучити громадян із-за кордону. Необхідним є підвищення рівня соціальних гарантій для військовослужбовців, особливо тих, які захищають Україну ще з 2022 року.
Специфіка становища України полягає в тому, що демонтаж олігархічного капіталізму стала як ніколи можливою в умовах повномасштабної війни і має під собою глибоке суспільне виправдання. По-перше, значна частина суспільно-важливих послуг, які визначають стійкість України, вже перебувають у державній власності (залізниця, пошта, медицина, освіта, банки). По-друге, численні підприємства (передусім, пов’язані з російськими олігархами) були націоналізовані, а частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет, зросла . По-третє, українські олігархи втратили частину своїх багатств і важелів управління, все більше поступаючись впливу державної влади.
1. Аудит надр та земель з метою встановлення їх власників та суспільної користі від їх використання. Прозорість у контролі за народними багатствами потрібна не для того, аби поспіхом торгувати ними, а щоб осягнути базу, на основі якої можливе зростання загального добробуту. Це зможе мотивувати народ краще боротися за Батьківщину і її соціальні перспективи.
2. Встановлення державного управління над підприємствами стратегічних галузей економіки і налагодження масового виробництва для потреб фронту. Промисловість має працювати в інтересах оборони, а не гнатися за мінливою ринковою кон’юнктурою. Повернення в державну власність систем життєзабезпечення та об’єктів критичної інфраструктури. Доступ до базових благ не має перетворюватися на годівничку для олігархі, та засіб перекачування державних пільг в кишені монополістів. Збереження ДТЕК в руках Ріната Ахметова або обленерго в руках Вадима Новинського – це невиправдана благодійність держави на користь олігархів.
3. Перегляд результатів грабіжницької приватизації. Підприємства куплені за копійки мають бути повернені державі, або компенсована різниця з реальною ринковою ціною. У першу чергу під державним контролем мають опинитися підприємства добувної, машинобудівної та хімічної галузей, що мають критичне значення для забезпечення оборони. Досить нашкрябати гроші з донатів – хай заплатять олігархи.
4. Денонсація будь-яких угод про уникнення подвійного оподаткування з Кіпром, Віргінськими островами та іншими офшорними юрисдикціями. Додана вартість створена з використанням українських надр, інфраструктури та робочої сили має оподатковуватися тут і лише тут.
5. Введення прогресивного оподаткування та податку на розкіш. Оборона тримається на героїзмі та жертовності українських селян, найманих працівників та дрібних підприємців. Для збереження країни найбагатші мають пожертвувати своїми статками, пропорційно до впливу, який вони мали до початку війни – верхня податкова ставка має сягати 90% від доходу. Без фіскального активізму Україна потрапить у безвилазну боргову яму (у 2025 році розмір зовнішнього боргу може наблизитися до 100% ВВП).
6. Встановлення на підприємствах робітничого контролю як дієвого інструменту внутрішнього аудиту та форми самоорганізованого суспільства. Від перших днів війни до сьогодні країну супроводжують корупційні скандали пов’язані з нецільовим використанням коштів. Постійний контроль з боку профспілок та рад трудових колективів – це запорука більшої прозорості дій керівництва та запобігання випадкам корупції. Можливо підкупити окремих людей, але неможливо підкупити весь колектив. Надання дієвих контрольних повноважень профспілкам послугує стимулом для розвитку справжнього робітничого руху.
7. Відмова від попередньої практики недофінансування освіти та науки. Висока технологічність сучасної війни робить фігуру інженера та кваліфікованого робітника не менш важливими ніж солдата. Лише освітня інерція попередньої епохи, та масова технічна грамотність українського населення зробила можливим проектування, виробництво і освоєння безлічі сучасних технічних засобів, які забезпечують нам переваги на полі бою. Ми не можемо більше покладатися на інерцію попередніх епох. Суттєві інвестиції в освіту та науку потрібні були ще вчора. Без розбудови соціальної сфери Україну очікує масова еміграція і демографічна криза, яка не дозволить поповнювати людські втрати.
8. Державна монополія на експорт. У 2024 році експорт аграрної продукції становив рекордні $ 24,5 млрд, хоча прибутки продовжують йти у приватні кишені.
9. Перезавантаження відносин з Європою щодо долі російських активів. Очистившись від залишків олігархічного впливу, Україна оздоровиться від корупції, що зробить можливим предметне обговорення передачі російських заморожених активів на українські потреби. Зараз в країнах Європи перебуває приблизно 200 із 300 млрд доларів США, що мають російське походження.
10. Підвищення соціального престижу військовослужбовців. Наповнення державного бюджету дозволить виплачувати гідну грошову винагороду пораненим військовослужбовцям, які хочуть повернутися до служби. Необхідне відновлення практики збереження середнього заробітку мобілізованим робітникам, що дозволить забезпечити ЗСУ необхідним кадровим потенціалом.
Втілення цих кроків неможливе без розриву між керівництвом країни з великим бізнесом та його агентами впливу. Якщо хоч деякі з цих заходів будуть втілені, то це підвищить довіру народу до влади. Саме у зміцненні зв’язків усередині суспільства полягають справжні гарантії безпеки України. І навпаки – нам не допомагатимуть інші країни, поки ми не покажемо готовність поставити інтереси оборони понад інтереси ринку. І на 34 році своєї незалежності Україні доведеться навчитися жити без олігархів-капіталістів. Поки в України зберігаються ще значні фінансові, промислові й людські ресурси, то не піти шляхом їх усуспільнення буде великою помилкою.
Зараз в української владу є унікальним шанс на практиці заявити, чим вона готова пожертвувати – країною чи олігархами. Якщо ми покладемо край неоліберальному безладу, який поглиблює прірву між багатими й бідними, то згуртуємо народ і станемо об’єднавчою силою світового рівня! Якщо ми перебудуємо економіку на суспільно-орієнтованих засадах, то вистоїмо у борні та закладемо надійний фундамент для відбудови!
Олігархів мільйони – на добробут й оборону!
За Україну без олігархів і окупантів!